З 1993 року при обласній державній адміністрації працює науково-редакційний підрозділ з підготовки полтавського тому науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”. Його співробітники за підтримки працівників управління Служби безпеки України в Полтавській області склали довідки про більш ніж 22000 полтавців, які стали жертвами політичних репресій (це число не остаточне).

Серед інших – переслідувань та репресій за часів радянської влади зазнала і родина Чичибабіних, яка дала людству й Україні двох видатних представників – вченого-хіміка Олексія Чичибабіна й поета Бориса Чичибабіна. Але через те, що після 1917 року індивідуальна та родинна генеалогічна пам’ять Чичибабіних була значною мірою втрачена, навіть про родинні зв’язки Бориса Чичибабіна з його відомим родичем-хіміком мало хто знав. Лише в останні роки стало можливим дізнатися про сумну долю членів родини.
Валентин Євгенович Чичибабін народився 27 липня 1873 року в Лубнах. Склав іспити на звання сільського початкового вчителя. Працював канцелярським службовцем Лубенського окружного суду, інспектором земських шкіл у Лохвицькому повіті, у Лохвицькому відділі народної освіти, секретарем Лохвицького народного суду. Як свідчить архівно-слідча справа, яка зберігається в архіві СБУ в Полтавській області, влітку 1938 р. Валентин Євгенович був заарештований як член контрреволюційної українсько-націоналістичної диверсійно-повстанської організації. На допиті він вказував, що в Парижі мешкає його брат Олексій Євгенович Чичибабін, який відмовився повернутися до СРСР з наукового відрядження; молодший брат Олександр Чичибабін служив помічником повітового справника поліції в м.Хоролі, інший брат, Микола Чичибабін, – помічником поліцмейстера у Кременчуці.
2 жовтня 1938 р. військовим трибуналом Харківського військового округу за участь у неіснуючій “організації” В.Є. Чичибабін засуджений за статтями
54-2, 54-10 КК УРСР до 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років. Подальша доля невідома. Реабілітований ухвалою військової колегії Верховного Суду СРСР від 8 травня 1958 р.
Олександр Євгенович Чичибабін народився 28 вересня 1875 р. Навчався в Лубенській чоловічій гімназії, працював канцелярським службовцем Лубенського окружного суду, на судових посадах у Закавказзі. З 1903 р. – на поліцейських посадах у Полтавській губернії, у 1918 р. – начальник Хорольської повітової міліції, начальник державної варти Хорольського повіту, у 1919 р.– командир повітової державної варти Хорольського, Кременчуцького повітів. Нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня (за проведення мобілізації в роки російсько-японської війни), бронзовими медалями на відзнаку 200-річчя Полтавської битви, 300-річчя дому Романових, за проведення мобілізації 1914 р., почесним знаком Червоного Хреста у 1916 р. За деякими відомостями (так стверджував на допиті у 1938 р. його брат Микола Євгенович), при відступі денікінців розстріляний партизанами в Хоролі у 1919 р.
Молодший з братів Микола Євгенович Чичибабін народився близько 1881 р. Отримав домашню освіту, склав іспити на звання народного вчителя. Служив у поліції, у 1916-му став помічником Кременчуцького поліцмейстера. Нагороджений орденом Святого Станіслава
3-го ступеня (1916 р.) і бронзовою медаллю на відзнаку 300-річчя дому Романових. Після Лютневої революції обраний начальником міліції, після Жовтневої – переобраний, служив до приходу німців (1918 р.). Пізніше служив у кооперації і в фінвідділі по стягненню податків, в артілі “Об’єднаного товариства відповідальних працівників на Україні”, завідуючим складом на млині, сторожем крамниць. У 1938 р. Микола Євгенович був засуджений (в числі 27 чол.) на підставі рішення Особливої трійки при УНКВС по Полтавській області за участь у “контрреволюційній військово-білогвардійській повстанській організації” (ст. 54-2, 54-8 і 54-11 КК УРСР), страчений 4 жовтня того ж року. Постановою Президії Полтавського обласного суду від 28 травня 1958 р. рішення трійки відмінено, справа провадженням припинена за недоведенням обвинувачення.
Видатний поет Борис Олексійович Чичибабін, онук Миколи Євгеновича, народився 9 січня 1923 р. у Кременчуці. Під час Великої Вітчизняної війни служив у авіаційних частинах Закавказького військового округу. Після війни вступив на філологічний факультет Харківського університету, але у червні 1946 р. був заарештований, засуджений “особливою нарадою” за антирадянську агітацію до п’яти років ув’язнення. Повністю відбув термін ув’язнення у таборах “Вятлагу” в Кіровській області. Поет постійно мешкав у Харкові, працював бухгалтером, керівником літературної студії, товарознавцем, старшим майстром трамвайно-тролейбусного управління. За хрущовської відлиги вірші талановитого поета з’являються на шпальтах журналів, виходять друком чотири збірки поезій. У червні 1966 р. прийнятий до Спілки письменників СРСР, у червні 1973 р. – виключений, у квітні 1988 р. – відновлений, у 1990 р. удостоєний Державної премії СРСР у галузі літератури. Помер 15 грудня 1994 р.
***
Ось така важка доля спіткала членів лише однієї родини. А скільки їх було винищено сталінським молохом по всій Україні?!.
Зоря Полтавщини, Четвер, 14 травня 2009 р.,2 стор.