«Зоря ... » і зоряни

"Зоря Полтавщини" - газета, що береже традиції
і йде в ногу з часом

Нам - 172!



Наша газета – для всіх і кожного

Для передплатників на 2010 рік були розіграні заохочувальні призи.

Передплатна ціна на місяць становить:
пільгова – 9 грн, за нею можуть оформити передплату пенсіонери, ветерани праці, учасники й інваліди війни, інваліди праці та дитинства, афганці, чорнобильці, студенти вузів, технікумів та профтехучилищ;
звичайна – 13 грн для інших категорій населення, підприємств, установ і організацій.
На квартал:
пільгова - 27 грн, звичайна  -39 грн;
на півріччя:
пільгова - 54 грн, звичайна -  78 грн;
на рік:
пільгова -  108 грн, звичайна - 156 грн.

Передплатний індекс – 61131.
Індекс для передплатників за межами області – 23534.


Передплату приймають усі відділення зв’язку “Укрпошти” та листоноші.
Запрошуємо наших читачів передплатити свою улюблену газету.
Залишайтеся із “Зорею Полтавщини”!

"Зоря Полтавщини" – спадкоємниця "Полтавських губернських відомостей", які побачили світ 2 квітня
(за старим стилем) 1838 року. Це було перше періодичне видання з часів існування Полтави та її регіону. І нині вже всеукраїнська громадсько-політична газета "Зоря Полтавщини" залишається провідним часописом області. Вона має найбільший тираж (щомісячний наклад становить 350 тис. примірників) і найширше коло читачів (тільки постійних передплатників газети понад 20 тисяч). Великою популярністю користуються також додатки "Порадниця", "Доброго вам здоров'я", "Зустріч", "Сім'я", "Ситуація", "Сійся, родися...". Високий авторитет "Зорі Полтавщини" та її додатків забезпечує своїми актуальними й читабельними матеріалами колектив журналістів-професіоналів. Серед них – заслужені журналісти України, письменники, лауреати престижних журналістських і літературних премій. "Зоря Полтавщини" завжди займає принципову, об'єктивну і неупереджену позицію.
13.05.2009
“...бреде століття темне без доріг”
17 травня – День пам’яті жертв політичних репресій
Володимир КОРОТЕНКО
Заступник начальника відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області
З 1993 року при обласній державній адміністрації працює науково-редакційний підрозділ з підготовки полтавського тому науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”. Його співробітники за підтримки працівників управління Служби безпеки України в Полтавській області склали довідки про більш ніж 22000 полтавців, які стали жертвами політичних репресій (це число не остаточне).


Серед інших – переслідувань та репресій за часів радянської влади зазнала і родина Чичибабіних, яка дала людству й Україні двох видатних представників – вченого-хіміка Олексія Чичибабіна й поета Бориса Чичибабіна. Але через те, що після 1917 року індивідуальна та родинна генеалогічна пам’ять Чичибабіних була значною мірою втрачена, навіть про родинні зв’язки Бориса Чичибабіна з його відомим родичем-хіміком мало хто знав. Лише в останні роки стало можливим дізнатися про сумну долю членів родини.
Валентин Євгенович Чичибабін народився 27 липня 1873 року в Лубнах. Склав іспити на звання сільського початкового вчителя. Працював канцелярським службовцем Лубенського окружного суду, інспектором земських шкіл у Лохвицькому повіті, у Лохвицькому відділі народної освіти, секретарем Лохвицького народного суду. Як свідчить архівно-слідча справа, яка зберігається в архіві СБУ в Полтавській області, влітку 1938 р. Валентин Євгенович був заарештований як член контрреволюційної українсько-націоналістичної диверсійно-повстанської організації. На допиті він вказував, що в Парижі мешкає його брат Олексій Євгенович Чичибабін, який відмовився повернутися до СРСР з наукового відрядження; молодший брат Олександр Чичибабін служив помічником повітового справника поліції в м.Хоролі, інший брат, Микола Чичибабін, – помічником поліцмейстера у Кременчуці.
2 жовтня 1938 р. військовим трибуналом Харківського військового округу за участь у неіснуючій “організації” В.Є. Чичибабін засуджений за статтями
54-2, 54-10 КК УРСР до 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років. Подальша доля невідома. Реабілітований ухвалою військової колегії Верховного Суду СРСР від 8 травня 1958 р.
Олександр Євгенович Чичибабін народився 28 вересня 1875 р. Навчався в Лубенській чоловічій гімназії, працював канцелярським службовцем Лубенського окружного суду, на судових посадах у Закавказзі. З 1903 р. – на поліцейських посадах у Полтавській губернії, у 1918 р. – начальник Хорольської повітової міліції, начальник державної варти Хорольського повіту, у 1919 р.– командир повітової державної варти Хорольського, Кременчуцького повітів. Нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня (за проведення мобілізації в роки російсько-японської війни), бронзовими медалями на відзнаку 200-річчя Полтавської битви, 300-річчя дому Романових, за проведення мобілізації 1914 р., почесним знаком Червоного Хреста у 1916 р. За деякими відомостями (так стверджував на допиті у 1938 р. його брат Микола Євгенович), при відступі денікінців розстріляний партизанами в Хоролі у 1919 р.
Молодший з братів Микола Євгенович Чичибабін народився близько 1881 р. Отримав домашню освіту, склав іспити на звання народного вчителя. Служив у поліції, у 1916-му став помічником Кременчуцького поліцмейстера. Нагороджений орденом Святого Станіслава
3-го ступеня (1916 р.) і бронзовою медаллю на відзнаку 300-річчя дому Романових. Після Лютневої революції обраний начальником міліції, після Жовтневої – переобраний, служив до приходу німців (1918 р.). Пізніше служив у кооперації і в фінвідділі по стягненню податків, в артілі “Об’єднаного товариства відповідальних працівників на Україні”, завідуючим складом на млині, сторожем крамниць. У 1938 р. Микола Євгенович був засуджений (в числі 27 чол.) на підставі рішення Особливої трійки при УНКВС по Полтавській області за участь у “контрреволюційній військово-білогвардійській повстанській організації” (ст. 54-2, 54-8 і 54-11 КК УРСР), страчений 4 жовтня того ж року. Постановою Президії Полтавського обласного суду від 28 травня 1958 р. рішення трійки відмінено, справа провадженням припинена за недоведенням обвинувачення.
Видатний поет Борис Олексійович Чичибабін, онук Миколи Євгеновича, народився 9 січня 1923 р. у Кременчуці. Під час Великої Вітчизняної війни служив у авіаційних частинах Закавказького військового округу. Після війни вступив на філологічний факультет Харківського університету, але у червні 1946 р. був заарештований, засуджений “особливою нарадою” за антирадянську агітацію до п’яти років ув’язнення. Повністю відбув термін ув’язнення у таборах “Вятлагу” в Кіровській області. Поет постійно мешкав у Харкові, працював бухгалтером, керівником літературної студії, товарознавцем, старшим майстром трамвайно-тролейбусного управління. За хрущовської відлиги вірші талановитого поета з’являються на шпальтах журналів, виходять друком чотири збірки поезій. У червні 1966 р. прийнятий до Спілки письменників СРСР, у червні 1973 р. – виключений, у квітні 1988 р. – відновлений, у 1990 р. удостоєний Державної премії СРСР у галузі літератури. Помер 15 грудня 1994 р.
***
Ось така важка доля спіткала членів лише однієї родини. А скільки їх було винищено сталінським молохом по всій Україні?!.
Зоря Полтавщини, Четвер, 14 травня 2009 р.,2 стор.