Великий благодійник духовенства, церков, монастирів і шкіл

У  травні цього року в Полтаві нарешті має відбутися довгоочікувана подія – відкриття пам’ятника видатному українському державному діячеві, політику, полководцю, гетьману Івану Мазепі. На жаль, чимало наших земляків мають дуже бідне уявлення про життя і діяльність цього легендарного українця. Зокрема про його щедру опіку українською культурою і духовним життям. Причина в тому, що в Україні публікації про Івана Мазепу, в яких його життєвий шлях висвітлювався об’єктивно, почали з’являтися лише з 1988 року.

Постать державного та політичного діяча України Івана Степановича Мазепи привертає значну увагу українських та зарубіжних істориків. Жоден інший з українських гетьманів не має такої слави видатного протектора, тобто захисника, й примножувача українського культурного та духовного життя.
Державний діяч, політик, полководець і водночас меценат та поет, у творах якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України, – все це штрихи до портрета Івана Степановича Мазепи. Щедра природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю. Із самого початку свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки та Православної Церкви.
Різноманітними способами Іван Степанович допомагав та сприяв розвитку освіти в Україні. У Києві, Чернігові, Переяславі та багатьох інших містах і селах фундував школи, шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, які на той час були центрами просвіти завдяки власним школам та друкарням. Іван Мазепа взяв під свою опіку Києво-Могилянську академію, дбав про її розвиток та щедро обдаровував навчальний заклад маєтностями.
Гетьман-патріот невтомно фінансував розвиток мистецтва, зокрема архітектури та малярства. За його турботами на українських землях з’являлися справжні перлини – нові й реставровані храми. І було їх чимало: за друкованими виданнями, що зберігаються в інформаційно-довідковому фонді Державного архіву Полтавської області, на виділені ним кошти збудовано 26 соборів, церков та дзвіниць. Постали вони зокрема в Києві, Батурині, Переяславі, Чернігові, Глухові, Густині, Лубнах (Трапезна церква Мгарського монастиря), Бахмачі… Крім того, Мазепа подбав про реставрацію в Києві Кирилівської соборної церкви Кирилівського монастиря, Успенського головного храму та Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Різні за виконанням, величні та розкішні споруди мають досить багато спільних рис, вони названі мистецтвознавцями “Мазепиним бароко”. Талант будівничого й витончений художній смак гетьмана якнайяскравіше втілилися в цих церквах. Відновивши Києво-Печерську лавру, Іван Мазепа обніс її монументальною кам’яною стіною, поставив дві гарні брами з церквами над ними. Своїм коштом обновив Софійський собор і побудував Софійську дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. Із величних церков, збудованих за кошти Мазепи поза Києвом, згадаємо кам’яну соборну церкву Вознесіння в Переяславі, зведену приблизно в 1698 році.
Ім’я Мазепи було знане навіть на Сході, де він став відомим саме через те, що постійно робив цінні дари. Так, наприклад, церкві Гробу Господнього в Єрусалимі переслав срібну плиту, художньо оброблену, з гравіюванням. За його кошти був надрукований арабський переклад Євангелія.
Завдяки меценатству Івана Степановича в роки його гетьманування розвинулося і мистецтво, відоме нам завдяки дослідженням Федора Ернста, Дмитра Антоновича, Володимира Січинського та інших. Доба Мазепи характеризується незвичайним піднесенням в усіх галузях мистецтва: в архітектурі, різьбі, малярстві, гравюрі, прикладному мистецтві. Дерев’яне будівництво припиняється майже зовсім, бо тогочасні меценати українського мистецтва – гетьман та козацька старшина – виявляють “великий хист до будування кам’яних церков”. Колосальну кількість будівель було зведено саме за кошти Мазепи.
Найвидатнішим із явищ мазепинської архітектури вважається будування великих “соборних” кафедральних та монастирських церков. Дослідник Ернст в їхній будові вбачає нове відродження старих візантійських традицій. Але водночас стверджує у своїх працях і про розквіт чисто українського церковного стилю в будівництві того часу. Гарним зразком цього типу він вважає побудовану коштом Мазепи в 1696–1698 роках церкву Всіх святих над брамою Київської лаври, а також собори в Ніжині, Новгороді-Сіверському, Прилуках, мазепинські церкви Воскресенського монастиря в Переяславі, Петра і Павла та Тройці в Густинському монастирі. Яскравих ефектів досягло тогочасне українське церковне будівництво в церквах Святої Катерини в Чернігові та Святого Юрія на Видубицьких горах у Києві.
Мазепинська доба в архітектурі не обмежується згаданими церковними будівлями. У цій добі з’являються перші муровані дзвіниці на території Гетьманщини (одна з перших – дзвіниця Київського Свято-Софійського собору), численні фортифікаційні споруди (стіни та башти Києво-Печерської лаври та в Густині на Полтавщині – нині село Прилуцького району Чернігівської області), а також партерові (одноповерхові) будинки козацької старшини.
Щодо металевих виробів цієї доби, то на численних пам’ятках – на козацькій зброї, чарках, кухлях, мисках, кубках, блюдах, а також на церковних речах – хрестах, канделябрах, окладах Євангелій, шатах для образів, дзвонах, царських воротах, що іноді виготовлялися із срібла, – наявний розкішний бароковий орнамент, що проявляється на цих виробах майже до кінця  ХVІІІ століття.
Малярство мазепинської доби досягло також досить великого розквіту та яскравого виявлення своєрідності. Серед збережених багатьох зразків іконостасів, окремих ікон, розписів та портретів найкращими вважаються іконостаси Свято-Миколаївського військового собору в Києві.
Розвиток граверства в Гетьманщині починається з 70-х років ХVІІ століття й досягає апогею саме в добу Мазепи. Українська школа граверства цього періоду сягала своїми впливами Польщі, Румунії, Білорусії, куди українські митці їздили на короткий час чи працювали там постійно.
Мазепинська доба залишила нам ще багато пам’яток інших галузей мистецтва: різьба, ювелірні роботи з благородних металів, виготовлення тканин, скла тощо. Буйний, розкішний орнамент цієї доби з фантастичними рослинами – квітами та овочами – вдається легко відрізнити від попереднього й пізнішого орнаментів у оздобленні таких речей, як шати чи ризи на образах святих, оклади Євангелій…
Гетьман Мазепа увійшов в історію також як великий книголюб і меценат тогочасних видань. Він мав у Батурині власну багату бібліотеку. Так, до рук Івана Мазепи в кінці ХVІІ століття потрапляє безцінна духовна пам’ятка українського народу – Пересопницьке Євангеліє. Він передає її у збудований власним коштом кафедральний собор у Переяславі з таким приписом: “Сіє Євангеліє прислано й дано єсть од ясновельможного Його Милости пана Іоанна Мазепи військ його царського пресвітлого величества запорозьких, обох сторін Дніпра Гетьмана, й славного чина святого Апостола Андрея Кавалера, до престола Переяславського, Єпископського, котрий од його ж Ктиторськой милости создан, одновлен, і драгоцінними утвари церковними украшен при преосвященном Єпископі Захарії Корниловичі. Року 1701 Априля 17 дня”. Книжками обдаровував гетьман бібліотеку Київської академії, а також різні церкви.
Великого значення Іван Степанович надавав створенню належних умов для здобуття й поширення знань у Гетьманщині. Під час його правління практично всі старшинські діти здобували освіту в Київському колегіумі, що після його піклування у 1701 році став академією. Восени 1703 року був закладений фундамент головного корпусу навчального закладу. Гетьман постійно навідувався сюди, щоб пересвідчитись, як витрачаються кошти, які він виділив на будівництво.
Любов Івана Мазепи до книжок виявлялася і в його підтримці книговидавничої та освітньої справи. Так, наприклад, у 1690 році з ініціативи малоосвіченого патріарха Іоакима на церковному Соборі було брутально засуджено українські книги Петра Могили, Кирила Ставровецького, Симеона Полоцького та інших, накладено на них “проклятство и анафему, не точию сугубо и трегубо, но и многогубо”. Попри це в Чернігівській друкарні завдяки Мазепі й далі виходили духовні, художні й наукові книжки. За час правління гетьмана тільки у Чернігові побачило світ близько 50 видань.
Таланти та здібності великої кількості провідних діячів кінця ХVІІ – початку ХVІІІ століть змогли повною мірою розкрилитися завдяки дружбі та контактам із Мазепою, його активній підтримці освіти та книгодрукування в Україні.
Так, наприклад, Мазепа опікується кар’єрою філософа та поета Стефана (Симеона) Яворського. Гетьман замовив Яворському в 1698 році віршовану проповідь на честь одруження свого небожа Івана Обидовського. Після її прочитання під час вінчання у Троїцькій церкві Батурина поетичний твір набув поширення в Гетьманщині.
У гетьманській резиденції певний час мешкав відомий архітектор і військовий інженер Адам Зерникау. Завдяки підтримці Мазепи він завершив у Батурині восьмитомне дослідження про побудову фортець.
Усі перелічені старання і заслуги гетьмана яскраво ілюструють, наскільки невтомним він був благодійником і меценатом. Дослідник С. Голубєв дуже точно охарактеризував Івана Степановича Мазепу як “великого благотворителя духовенства, церквей, монастырей и школ”.

Ірина ДУДЯК
Головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного
архіву Полтавської області

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (3 оцінок, оцінка: 5,00 з 5)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.